Система охорони здоров'я Великобританії

Фінансовою основою Національноі системи охорони здоров`я і надходження від податків, які складають 90% бюджету охорони здоров`я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна система охорони здоров`ія практично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров`я зі статті затрат на соціальні потреби.

істотним недоліком бюджетного фінансування охорони здоров'я і схильність до монополізму, ігнорування прав пацієнтів, як правило, відсутність можливості вибору лікаря, лікувального закладу. У монополістичній структурі неминучим і зниження якості медичних послуг через диктат іх представника (виробника, продавця) і відсутність можливості здійснення контролю за діяльністю медичних установ з боку користувачів, споживачів медичних послуг.

Закон про страхування, що прийнятий у 1912 році ввів принцип обов`язковості, та охопив у коло обов`язкового медичного страхування третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму за невеликим винятком.

Уряд Великобританії пропонує стимулювати намагання Національної системи охорони здоровія до підвищення ефективності надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між іі різновидами. Введено розділення відповідальності за придбання медичної допомоги та за іі надання.

Приватне медичне страхування у Великобританії охоплюєі переважно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров`ія. Приватним добровільним медичним страхуванням охоплено більше 13% населення.

Головний принцип діяльності приватних страхових компаній - це доповнення державної системи охорони здоров`я.

Це означаєі, що об`єктом страхування являються тільки ті ризики, які не бере на себе Національна служба охорони здоров`я. Враховуючи високий рівень розвитку Національноїі служби охорони здоров`я, сфера діяльності приватного медичного страхування достатньо обмежена, вона охоплює лише платну частину медичної допомоги, як у комерційних медичних закладах, так і в лікарнях Національної служби охорони здоров`я. Страхові програми добровільного медичного страхування розгалужуються тільки на ту частину діяльності державних медичних закладів, яка виходить за рамки суспільних зобов`язань.