Медичне страхування в Канаді. Чому Канадську систему охорони здоров'я називають безкоштовною?

Медичне обслуговування фінансується практично всіма канадцями через загальне оподатковування, страхові внески й оплату готівкою. У середньому щорічний внесок кожного канадця в систему охорони здоров'я складає майже 2 500 дол.

З 1971 року в Канаді введено Національну систему медичного страхування, яка включає сплату всіх видів стаціонарної та амбулаторної допомоги окрім стоматологічної, протезування та придбання медикаментів. Більш ніж 90% витрат на стаціонарну та амбулаторну допомогу компенсується із суспільних фондів. За рахунок прогресивного податку покривається 25% всіх затрат на охорону здоров`я.

Добровільне медичне страхування має незначний розвиток та забезпечує виплати тільки в тих сферах, які не покриваються універсальним страхуванням.

Як показали дослідження, більшість канадців розглядають ідею ощадного медичного страхування як раціональну (72%), як спосіб вибирати послуги, що відповідають їх потребам (67%), і як засіб підвищення відповідальності медичних працівників (55%).

В даний час цілком доступна технологія, здатна забезпечити перехід від існуючої системи медичного страхування до MSAs. У 1995 р. у Британській Колумбії введена комп'ютерна мережа Pharma Net, яка пов'язує аптеки регіону і надає фармацевтам повну інформацію про використання пацієнтами виписаних лік і інформацію про можливості страхування пацієнта.

Система ощадних рахунків медичного страхування (MSAs - Medical savings accounts) веде, як показує досвід американських фірм, до економії витрат на медичне обслуговування без нанесення шкоди здоров'ю. Там, де вона використовується, знижуються витрати як у роботодавця, так і працівника, накопичуються заощадження. Згідно опублікованим у США даним, система MSAs чи подібна з нею дозволяє скоротити до 20% витрати на медичне обслуговування.

Деякі опоненти вважають, що державне фінансування охорони здоров'я і регулювання ринку медичних послуг виправдані та необхідні.

Канадські органи державної влади цілком можуть гарантувати страхування громадян від нещасних випадків і забезпечити додаткові вкладення в MSAs. Розміри державної участі можуть коливатися від часткового до повного покриття страхових внесків у залежності від стану здоров'я, віку і рівня доходів людини. У першу чергу використовувалися б кошти, які і у MSAs. Наприкінці року будь-яка сума, що залишається у MSAs, може бути знята, переведена на окремий рахунок для майбутніх витрат на медичне обслуговування або пролонгована шляхом використання в накопичувальній схемі пенсійного забезпечення.

...................................

Канадську систему охорони здоров'я, відому як Medicare (не сплутайте з американською програмою страхування для літніх людей з такою ж назвою), вважають невід’ємним та визначальним атрибутом країни. Вона давно пройшла стадію формування і тепер практично не змінюється. Стабільність як вона є. Це система універсального покриття послугами, доступна для всіх резидентів і прив’язана до пацієнта, який може вільно пересуватися країною.

Створення сучасної системи охорони здоров’я Канади почалося з того, що хлопчик на ім’я Томмі Дуглас ледь не втратив пошкоджену ногу — його батьки не могли оплатити лікування. Коли він став прем’єром Саскачевану, то запровадив універсальну систему охорони здоров’я, яка мала би запобігти подібним випадкам. Згодом система Medicare поширилася і на інші штати. Становлення системи охорони здоров’я Канади в її сучасному вигляді тривало з 1947 по 1984 роки.

Наразі в канадців досить високі показники здоров’я:

Канада на 7 місці за очікуваною тривалістю життя: жінки живуть до 84 років, а чоловіки до 80.
Канадці помирають переважно від коронарної хвороби серця і інсультів та різних форм раку та хвороби Альцгеймера. Не дивуйтеся, в усьому світі певні форми раку і деменція — головні причини смертності людей, старших за 80 років.
Близько 57% канадців “задоволені” чи “дуже задоволені” системою охорони здоров’я, хоча більшість людей не влаштовує тривале очікування прийому. Для порівняння: в США задоволених лише 25%.

Як фінансується система:

Система охорони здоров’я коштує платникам податків 9,5% ВВП. Крім цього, кожен резидент витрачає близько 3300 канадських доларів (2500 доларів США) на медичні послуги і товари.

70% витрат на здоров’я покривається з податків: федеральних, провінційних і територіальних. Місцеві органи управління охороною здоров’я щороку отримують транш із загальної казни, який покриває чверть їхніх видатків. Деякі провінції використовують податки з продажу товарів як-то алкоголю чи лотерей.

В 1990-х роках видатки на здоров’я зростали стрімкіше, ніж економіка, та існування Medicare постало під питанням. На відміну від Франції, приміром, причиною зростання видатків в Канаді було не старіння популяції: спершу видатки зростали через ліки, на які витрачали дедалі більше. Згодом витрати були переважно на оплату роботи сімейних лікарів відповідно до їхнього навантаження та розширення штату лікарень.

Більшість витрат на охорону здоров’я — це оплата самих послуг в рамках визначених в кожній провінції планів, а також субсидії на ліки та оплату лікування на стаціонарі і догляд за хворими вдома.

Решту коштів в охороні здоров’я сплачують безпосередньо канадці. Канадська Medicare не покриває ліки, корекцію зору, оптику і стоматологічні послуги. Тож людям доводиться або платити самим, або купувати додаткову страховку. Подекуди її сплачують роботодавці.

Близько двох третин канадців мають додаткову страховку. У 2011 році 60% витрат на стоматологію сплатили страхові компанії, і 35% — резиденти країни. Лише 5% були оплачені з податків. Окремі категорії резидентів мають субсидію, що покриває витрати на ліки чи інші медичні послуги.

Як влаштована система охорони здоров'я:

Охороною здоров’я управляють на місцевих рівнях: провінційні і територіальні громади відповідають за фінансування та розбудову медичної інфраструктури, підписання контрактів з лікарями-приватними підприємцями та роботу місцевих медичних установ.
Неурядові організації мають значний вплив та виконують багато роботи, наприклад, дбають про права пацієнтів чи розподіл донорської крові.

Кожна з 10 провінцій і трьох канадських територій має своє міністерство охорони здоров’я та органи управління — регіональні установи з охорони здоров’я, а також агенції з оцінки технологій.

Кожна провінція самостійно відповідає за імунізацію та відстеження кількості вакцинованих людей. Канадці використовують корисний технологічний підхід — кожна вакцина має штрих-код, який сканують при щепленні. Так і неможливо фальсифікувати дані про щеплення, крім того можна легко відстежити якість кожного лоту.

Половину канадських лікарів складають фахівці первинної ланки. Канадці самі обирають сімейного лікаря, і для візиту достатньо лише медичної картки — більше жодних документів чи виплат. Медичний ідентифікаційний код пацієнта дає доступ будь-якому лікарю доступ до всіх даних про пацієнта. Сімейні лікарі надають також первинні послуги з перевірки психічного здоров’я.

Лікарі первинної і вторинної ланок це, переважно, лікарі-приватні підприємці. Їхній дохід залежить від кількості пацієнтів, а оплачує послуги не пацієнт, а місцева система охорони здоров’я. Ціна за послуги є предметом торгів. В середньому, канадський сімейний лікар заробляє еквівалент 125 тисяч американських доларів на рік.

Кількість лікарень в Канаді змінюється відповідно до змін фінансування. Існує тренд до злиття медичних установ. Канадські лікарі мігрують в США, а в Канаду мігрують лікарі з інших країн. В Канаді відносно мало терапевтів на 1000 населення — 2,6.

В Канаді є приватні лікарні — там треба чекати менше, наприклад, на МРТ. Але багато хто в системі охорони здоров’я виступає проти розвитку приватних лікарень — це ускладнює систему. За законом, приватні клініки не мають права надавати послуги, які покриває суспільна система охорони здоров’я, але вони їх все одно надають. Вони мають спеціалізуватися на тому, що є платним в державних лікарнях.

Що покриває Medicare?

Послуги сімейного лікаря і фахівців вторинної ланки та необхідні обстеження, процедури, операції і догляд, що лікують чи запобігають хворобам або інвалідності. Кожна провінція може визначити додаткові послуги, які покриває місцева система охорони здоров’я: це може бути, приміром, піклування про хронічно хворих пацієнтів у них вдома. Подібні розширені пакети послуг доступні не для всіх, а для категорій резидентів певного віку чи доходу.

В системи охорони здоров’я Канади є особлива проблема — погане покриття медичними послугами корінного населення Канади, зокрема, інуїтів. Тривалість життя і хронічні захворювання серед них та решти резидентів суттєво різняться.

Інший негаразд — це тривалий час очікування на прийом в сімейного лікаря за записом, а також черги в приймальнях невідкладної допомоги. Нетермінові операції також доводиться чекати кілька місяців. На тривалий час очікування скаржаться в багатьох країнах, зокрема в Британії, Франції та Австралії.

Трансформуючи системи охорони здоров’я, ми часто звертаємося до моделей інших країн. Не копіюємо їхній досвід, а намагаємося адаптувати найкращі практики, що можуть ефективно працювати в Україні.

У канадської системи охорони здоров’я ми маємо чого повчитися і вже частково перейняли важливі речі:

Міцна та ефективна первинна ланка медичної допомоги, вільний вибір лікаря, гарантований пакет медичних послуг на рівні сімейної медицини, як бачимо — це світовий стандарт якісної та доступної допомоги в цивілізованих країнах світу. Такі принципи вже запрацювали і у наших реаліях.

Вже з наступного року ці правила запрацюють на рівні спеціалізованої медичної допомоги. Гроші платників податків підуть в лікарню за пацієнтом — тобто за кожним з нас, коли нам потрібна буде медична допомога. Пацієнти зможуть самі обирати лікарню — і обиратимуть ту лікарню, де надають якісну медичну послугу.

Впроваджуємо сучасну електронну систему охорони здоров’я. Вже працюють електронні рецепти та в тестовому режимі працює електронна медична картка пацієнтів. Вона доступна сімейним лікарям, терапевтам та педіатрам тих медзакладів, які підключені до електронної системи охорони здоров’я та мають контракт з Національною службою здоров’я України. З 2020 року в електронну медкартку зможуть вносити інформацію лікарні.